Лише 11% неприфронтових шкіл мають повний набір цифрових засобів для дистанційного навчання — KSE Institute

Дистанційне і змішане навчання Освіта Реформа освіти Сприйняття освіти учнями
29 ЖОВ 2026

Лише 11% керівників опитаних неприфронтових шкіл повідомили, що їхні заклади мають повний набір цифрових засобів для дистанційного навчання, тоді як у прифронтових областях таких 47%. Єдину навчальну платформу використовують 49% неприфронтових шкіл проти 67% прифронтових. Результати свідчать про значні відмінності в організації дистанційного навчання між закладами, які постійно працюють у такому форматі, і тими, що переходять на нього переважно під час надзвичайних ситуацій.

Про це йдеться у дослідженні «Організація дистанційного навчання в закладах загальної середньої освіти України в умовах повномасштабної війни та післявоєнного відновлення», яке підготував Центр дослідження освіти в надзвичайних ситуаціях KSE Institute.

Дослідження охопило 65 шкіл, зокрема 40 у прифронтових і 25 у неприфронтових областях. Із 24 квітня до 22 травня 2026 року аналітики Центру опитали 3 248 учасників освітнього процесу: 122 представників адміністрацій, 960 вчителів і 2 166 учнів. Оцінювалося технічне забезпечення шкіл, організація занять, підготовка педагогів, доступність навчальних матеріалів та психологічна підтримка. Результати показали, що тривалий досвід вимушеного дистанційного навчання допоміг прифронтовим закладам виробити чіткіші правила роботи.

Найпомітніші відмінності стосуються організації електронного навчального середовища. Повний набір цифрових інструментів для проведення занять, спілкування, виконання завдань та оцінювання мають 47% прифронтових і лише 11% неприфронтових шкіл. Затверджену стратегію розвитку дистанційного навчання мають 58% прифронтових закладів проти 26% неприфронтових, а офіційно визначених відповідальних за цей напрям — 75% проти 43%. Регулярно перевіряють якість організації дистанційного навчання 71% і 46% шкіл відповідно.

Значною залишається нерівність у доступі учнів до техніки. У неприфронтових областях 50% опитаних школярів навчаються виключно зі смартфона проти 18% у прифронтових. Це ускладнює роботу з документами, навчальними платформами та завданнями, які потребують одночасного використання кількох матеріалів. Серед учителів доступ до ноутбука мають 94% педагогів прифронтових шкіл і 86% неприфронтових. Під час відключень електроенергії зв’язок без значних перешкод підтримують близько 75% учителів у прифронтових областях проти 50% у неприфронтових.

Відрізняється й підготовка навчальних матеріалів. Повністю розроблені матеріали для дистанційних занять мають 40% прифронтових шкіл і лише 9% неприфронтових. Регулярне навчання вчителів роботі в дистанційному форматі забезпечують 37% прифронтових закладів проти 6% неприфронтових. Попри поширення цифрових інструментів, лише 14% педагогів прифронтових шкіл і 11% неприфронтових повністю впевнені, що більшість їхніх учнів здатна навчатися самостійно. Систематично розвивають цифрові навички дітей 45% і 24% учителів відповідно.

Окремою проблемою залишається психологічна підтримка учнів. Достатню кількість відповідних фахівців мають, за оцінками керівників, лише 37% прифронтових і 23% неприфронтових шкіл. Учителі також частіше повідомляють про надану дітям допомогу, ніж самі учні — про отриману. Зокрема, підтримку в складних ситуаціях відзначили 67% педагогів проти 47% школярів. Можливість обирати завдання, теми або способи навчання мають 34% опитаних учнів прифронтових шкіл і 31% неприфронтових.

Нестабільний інтернет, відключення електроенергії та нестача придатних для навчання пристроїв залишаються спільними труднощами для обох груп шкіл. У прифронтових закладах вони частіше поєднуються з повітряними тривогами, змінами розкладу, навчальними втратами та психологічною втомою. Накопичений досвід допоміг цим школам краще розподілити відповідальність і пристосувати навчання до перебоїв. У неприфронтових закладах цифрові інструменти часто вже є, але їхнє використання менш узгоджене.

Подальше вдосконалення дистанційного навчання потребує зрозумілих правил роботи електронних платформ, стабільного фінансування технічного забезпечення та підготовки педагогів до проведення занять у різних форматах. Важливими залишаються підтримка дітей, які навчаються лише зі смартфонів, розвиток навичок самостійного навчання та доступ до психологічної допомоги. Окремої уваги потребує врахування часу на підготовку записаних уроків, перевірку самостійних завдань та іншу роботу вчителів поза прямими трансляціями. Очне навчання залишається пріоритетом там, де це дозволяє безпекова ситуація, а готовність до дистанційної роботи необхідна кожній школі.

Дослідження підготовлено на запит та у співпраці з Міністерством освіти і науки України та Проєктним офісом впровадження Нової української школи в межах Багаторічної програми стійкості 2024–2026 (MYRP), яку фінансує глобальний фонд ООН Education Cannot Wait.