Відкритий лист до The New York Times від групи українських аналітиків та економістів-науковців

Санкції
23 ТРА 2022

Відкритий лист групи українських аналітиків та економістів-науковців у відповідь на редакційну статтю The New York Times «Війна в Україні ускладнюється, а Америка до цього не готова», опубліковану 19 травня 2022 року

Київська школа економіки

Razom

Невиправдана й жорстока війна Росії проти України вкотре підкреслила важливість якісної журналістики. Журналісти The New York Times від самого початку війни забезпечують чудове висвітлення подій. Лише два дні тому редакція опублікувала нові кадри розстрілу в Бучі, надавши вкрай необхідні докази російських воєнних злочинів.

На цьому тлі особливо разючою є нещодавня стаття редакційної колегії The New York Times, яка ставить під сумнів готовність Сполучених Штатів підтримати перемогу України. Схоже, редакційна колегія знову підірвала важливу роботу власних журналістів безвідповідальною, відірваною від реальності та слабко аргументованою статтею, що демонструє брак розуміння України й колоніального насильства Росії в регіоні.

У статті справедливо зазначено, що «саме українці мають ухвалювати складні рішення». На жаль, далі автори підривають цей заклик до самовизначення, окреслюючи, якими саме мають бути ці рішення: територіальні поступки Росії заради припинення війни. Ця ідея ґрунтується на хибному припущенні, що Росія дотримуватиметься будь-яких домовленостей про припинення вогню чи гарантій безпеки та припинить звірства на підконтрольних їй територіях. Отже, редакційна колегія фактично погоджується з жахливим, злочинним і геноцидним поводженням з українцями, яке триватиме на окупованих Росією територіях України, — і все це заради «миру шляхом переговорів». З огляду на грубі порушення Росією Мінських домовленостей такий «мир» насправді прирік би Україну на постійний стан війни. Редакційна колегія стверджує, що підтримує тезу: хоч би скільки часу знадобилося, Україна буде вільною. Але доки не вільна вся Україна, Україна не є вільною.

Перед обличчям диктатора, який вдається до ухилянь і не зважає на дипломатичні зусилля, та армії, яка продовжує вбивати, тероризувати й ґвалтувати цивільних різного віку, українці вже ухвалили «складне рішення»: боротися й захищати свою Батьківщину та цінності, які ми на Заході вважаємо своїм невід’ємним правом. Залишається незрозумілим, на яких підставах редакційна колегія уявляє домовленість із деспотом, воєнним злочинцем, фашистом і «м’ясником» — за словами самої статті, — який регулярно називає українську державність вигадкою (NYT, 21 лютого 2022 року). Неодноразові натяки на те, що Україна муситиме ухвалити «складні рішення» та піти на «болісні територіальні» поступки, викликають подив. Особливо з огляду на те, що в цій самій статті редакційна колегія влучно називає Путіна «ображеним, непередбачуваним деспотом, який майже не виявляє схильності до врегулювання шляхом переговорів».

Тож якщо дослухатися до патерналістських закликів редакційної колегії «позбутися ейфорії» та припинити «гонитву» за перемогою, що це означатиме для мільйонів українців, які вже живуть або житимуть під жорстокою російською окупацією, спрямованою на геноцид?

Сама стаття рясніє слабкими аргументами й суперечностями. Проте особливе занепокоєння викликають її приховані натяки та шкода, яку вони завдають. Подальша підтримка України нібито пов’язана з «надзвичайними витратами та серйозними небезпеками». Однак перелічені загрози — Росія, яка погрожує й хапається за соломинку, — нікуди не зникають і стають ще небезпечнішими без рішучості Заходу допомогти Україні захистити себе. Будь-які спроби умиротворення, хоч би як їх називали, несуть «надзвичайні витрати та серйозні небезпеки», коли йдеться про поступки режиму, який є фашистським за всіма можливими ознаками (NYT, 19 травня 2022 року). На жаль, ми вже накопичили великий «масив даних» про те, до чого призводять спроби Заходу домовлятися з Путіним, поступаючись перед його агресією. Щоразу ми законсервовуємо війну. Щоразу після цього отримуємо ще масштабніше й зухваліше насильство та нову війну.

Редакційна колегія представляє себе як групу журналістів, чиї погляди спираються на експертні знання. Але українці надто добре знайомі з людьми, які називають себе фахівцями з України на підставі років роботи в московських бюро та дипломів із російських студій. Надто багато експертів із Росії, чимало з яких тепер представляють себе експертами з України, розглядають Україну як підрозділ своєї сфери досліджень. Вони стверджують, що знають Україну, бо знають Росію. Саме в цьому корінь проблеми. Україну неможливо побачити з Москви.

Називаючи перемогу України нереалістичною, а її дедалі численніші успіхи — «приголомшливими», редакційна колегія виявляє хибність власного підходу. Для тих, хто постійно дивиться на Москву й бачить Україну лише на периферії, рішучість українців, перемога на цілому театрі воєнних дій та подальші успіхи у відбитті вторгнення небаченого з часів Другої світової війни масштабу, безумовно, стали несподіваними й неймовірними. Але для українців, для західних аналітиків, які відмовилися від колоніальних та імперських підходів до розуміння Східної Європи й країн, що перебували під радянським пануванням, для тих із нас, хто бачить українців справді незалежним і гідним народом, а не просто напрямком поширення російського впливу, успіхи України не є несподіванкою. І ми знаємо: за необхідної підтримки Сполучених Штатів, Європи та міжнародної спільноти Україна переможе в цій війні.

Україна вже ухвалила «складне рішення»: протистояти знищенню свого народу на окупованих Росією територіях і боротися за повну свободу та всіх своїх громадян. Підтримка США — незалежно від того, чи буде її продовжено, — не завадить Україні вести переговори про мир, якщо для цього колись з’явиться реальна можливість. Але вона визначатиме, чи матиме Україна все необхідне, щоб продовжувати боротьбу за те, на що заслуговують українці та у що ми віримо. Тепер від нас залежить, чи отримає вона нашу підтримку в цій боротьбі.